Saturday, March 29, 2014

Казка про любов несамовиту ( або про те, як сватали дівоньку-Україноньку)

Пісня 1


Розпрочну для вас я казку.
(Бог зіслав цю дивну ласку),
Розказати биль нову.
Як за дівоньку Вкраїну,
Билось Путо до загину.
А вона сказала : " Фу-у-у!

Путо, хоч ти і багатий,
Газом й ботоксом напхатий,
Очі маєш, як у жаби.
Ну, не люб мені. Не люб,
Не візьму з тобою шлюб.
Забери з коліна лаби..."

Путо очі заочило,
Путо руки розпустило...
Ось така була любов.
Ледве вирвалась Вкраїна,
Клята, бита, але вільна:
"Ненавиджу! Вон пішов!"

Але Путо, на те й Путо,
Хоч із газом, в лапті взуто.
Так рипіло ( було дєло):
"Завтра, завтра в мой гарем,
А не то тебя я сьем.
Ишь, свободы захотела."

"Ти лайдаку, геть від дівки, -
черпнула відро гноївки, -
стара Текла з-під верха.
(межи очі Путі - хлясь ).
Геть пішов, тобі тут - зась."
Дала в плечі штурхана.

Зараз вам вповім за хвилю,
То нічого, як ся змилю...
Якось так сказала Текла:
"Ліпше, вік в старих дівках,
Ніж з нелюбом в перинах!"
А вона - то баба з пекла.

Путо пукнув своїм газом:
"От невеста, от зараза.
Ей теперь не ко двору?
Тру-ту, тууу. Медвепут, готовь войну.
Силой я ее возьму,
Ненавижу, но люблю."

Слухайте, що було дальше.
Те не виссала із пальця,
Як на сповіді скажу....
Путо плакавсь Медвепуту,
Жалібну таку взяв нуту:
"Ненавижуууу, но люблююю."

Пісня 2

Медвепут вклонився низько:
"Путо, я твій вірний псисько.
Дай з казни, хоча б дещицю
Птахам, що клюють із рук.
Любить гроші й телекрук,
Він все збреше, як годиться. "

Телекрук брехав мастито.
Каркав підло й знаменито.
І за те клював зерно.
Масне воло, аж тряслося,
В нього так давно велося:
Честь і совість - це лайно.

Був у крука Шмарклем дід.
Тато виїхав на Схід,
Записав себе - Шмаркльов.
Внук у Путо заслужив,
І за те, що лож курив,
Дали псевдо - Кісільов.

Телебрех пригладив чолку:
"Слухай, де той, що про елку
Три години споминав.
Він продасть нам Україну,
Сватав сину цю дівчину,
Але облизня дістав."

"Як-то звуть отого драба,
Що до цюпи кинув бабу?"
"Та, Янук,"- озвався крук.
"Клич до мене у палати,
Будем дурня обувати..."
Телекрук припав до рук:

"О, мій Путо триєдин,
Цар і Бог, і гаспадин!
Приволочим за косу Україну молоду.
Ну, а потім, може вдасться
У гарем твій ще з п'ятнадцять..."
Путо скрикнув: "Дать звезду!"

Прошу друзі, вас про ласку,
Дочитати мою казку.
Ані слова не збрешу.
Може всього я й не знаю,
Але щиро обіцяю,
Що не знаю, дочиню.

... В три погибелі схилився,
Янук гречно поклонився:
"Дякую, що я - живий."
Путо цвиркнув і сердито:
"Твоя карта, хлопе, бита,
Ти тепер - тарган мертвий.

Будеш з нами тримать спілку,
Заберем прекрасну дівку!"
"Та, беріть. Беріть і так.
Там бендери, кляті чуби,
Україні дуже любі,
Не дають її ніяк.

Мене хтіли каструвати,
Бо кричали: люструвати!
Пшону втяли Фаберже. І не зчувся, як - уже.
Без яєць, то вже не Пшон.
З яйцями - Наполеон!
От що значить - Фаберже!"

Той Янук, ота ще штукака.
Розкоші любив падлюка...
Маму рідну би продав.
Люмпен з дідового роду,
Взяв собі давно за моду,
Й людський труд в "Міжгір'я" вклав.

На строптивих йшов війною,
Загребущою рукою
Все до нитки забирав.
Брали дань його вассали.
Люди ж гірко бідували.
А Янук, знай, балював.

Злоті скирдував батони...
Та настало время онне!
Батя, чао! Батя - вон!
Став Майдан рука у руку,
Щоб прогнати цю падлюку!
Ти не батя. Ти - г... (пітон).

Пісня 3

Новий день, то й свіжа казка.
Сядьте зручно всі будь-ласка,
Щоб не впасти зі стільця.
Янук втік, слуги лишились,
Від сатрапа відхрестились.
Стара пісня, як нова.

Допа й Гепа придобрились,
Аж слізьми, бідаки, вмились:
"То не ми били Майдан..."
Ганка, та що без лиця,
Знову бреше без кінця.
Й Нестор - вічний інтриган.

Ох, лишилось їх до біса.
Дайте ми якого кріса,
Пальну, навіть без жалю.
Свині звикли до корита,
Пхають рило в людське жито,
То й живуть, як у раю.

Вчора - сині, завтра - білі.
Всі при грошах, всі при ділі.
Ще червоні є бариги.
Чтять грубезний капітал,
Та не книгу, чистий нал.
Маркс і Ленін їм до шмиги.

А на днях "узяли" хату.
Кажу вам, таку багату!
Гори злата, ніде сісти.
Нащо то одному хлопу?
Все лишив, сам втік в Європу.
Ось такі у нас міністри.

Є такі ще в нашій Раді
(По-народному, у зраді)
На довольствії в Кремлі.
Правлять руський бал царьові,
Прислужить Москві готові.
Срам вкраїнської землі.

Ще дрібніші є - кацаби,
То такі паскудні драби.
Без традицій і без віри.
Ненавидять землю нашу.
Тягнуть нас в прокляту Рашу.
Плем'я дике - безувіри.

Якби-то знайшовся разум,
"Копен дупен" усіх разом.
В Магадан, чи Воркуту...
Поїзд мчить, кацаби раді,
Будуть жити в шоколаді.
Усіх скопом у тайгу!

Але ні! Не хочуть дранці.
Путо кликнули засранці.
Україну дають так.
"Засилай, Москва, свати,
Ми ж давно твої брати.
Дуже любим твій кулак."

А тим часом у Кремлі,
Зажурились москалі,
Кого б то заслати сватом?
"Янучаро, баш на баш,
Легітимненький ти наш,
Дівку нам веди багату."

"Путо, хтів би догодити,
Але, щоб мені так жити...
Я боюся тих бендер.
Не дадуть мені дівчину,
Будуть битись до загину.
Отаман в них - Людожер.

Руських там жеруть без солі,
Схацку мають в древнім Львові.
Знаю навіть їх пароль:
Слава, кажуть, Україні.
Хто мовчить, то б'ють по тім'ї.
Ось такий там карамболь.

Був у мене друг Азіров,
В лапи втрапив отим звірам.
Бімбу йому тільки - вжик!
Втік до геїв у Європу,
Як без бімби жити хлопу?
Кажу вам, йому - гаплик!"

"Вон, в Ростов! Сидеть там тихо,-
Разбудил во мне ты лихо.
Медвепут, готовь войну,
Телекрук, снимай картину,
Как спасаем Украину,
Я понять все не могу: ненавижу иль люблю?"


Пісня 4

Нині при великім пості,
Не пасує "мити" кості
Людям. Та на Путо маю лють.
Він давно вже не людина,
Хлоп не хлоп, лиш - половина.
Гріх мені цей не зачтуть.

Богу Боже чемно даймо.
І собі ладком сідаймо,
Будем дальше казкувать:
Про чужих, які - чужі,
Про своїх, що не свої.
От життя, япона мать...

Свят, свят, свят, Путо сказився.
(Ліпше б газом задушився).
Але ні, йде воювати.
Пек та цур таку любов.
Путо пре, що будь здоров.
Й Крим в придане хоче взяти.

Україна зажурилась,
Навіть слізками умилась:
"Пробі, армііє, спасай...
Давай танки. Як списали?
Зброя де? Усю продали?
... Боронить нема чим край."

Хто ж врятує тебе рідну:
Гарну, мудру і погідну.
Не надійся, той не дасть,
Хто тебе пограбував,
Хто казну державну вкрав.
Лиш народ останнє дасть.

Бабо, діду, не шкодуйте,
Нашу армію рятуйте:
Прикупіть їй автомати.
Й вчитель п'ятку перекаже,
Начувайся, руський враже.
Будем з Путо воювати.

А Янук, отой псяюха.
( Дати б зразу позавуха),
Підказав, що є такі,
Хто вкраїнську воду п'є,
Та в криницю їй плює...
Дрантюхи, а не свої .

Плем'я це давно в нас знане,
Без зубів та вічно п'яне.
Час летить, воно - без зміни.
Дід ще був його засланцем,
І таким самим засранцем.
Ворог перший України!

Путо дав їм гроші в руки,
Щоб кричали ці падлюки:
"О, великий брат, спасай!
Нас живьем сьедят бенедеры,
Западенцы-людожеры,
Наша кровь для них, как чай!"

Пісня 5

Вчора мала вікна мити,
Та все мусіла'м лишити...
(Файна звістка йшла з екрану)
Хлопці прали Симоняку,
Ще й кричали: "На гілляку!"
Це мені, як мед на рану.

Вождь червоних, ця макуха,
Гроші, як ото занюхав,
Жити в курені не хтів.
Ленін би волоссям вкрився,
Маркс нарешті би побрився,
Якби "хатку" його вздрів.

Комуняки і незчулись,
Як з пітона в мешти взулись.
"Коммунизм для них настал".
Стали наші комуністи,
Всі тепер - капіталісти.
Енгельс з'їв би "Капітал".

Ленін Надьку не покинув,
Хоч в думках й до Інки линув.
Але Петі - біс в ребро.
На маргінес першу жінку,
(Не пасує ж старовінка).
Ось таке те мачо - чмо!

Путо з Петі мав вигоди,
Бо той лив смердючі води
На Вкраїну молоду.
Петя був ще добре знаним,
Зрадником та інтриганом.
Продававсь за крупну мзду.

Вторгував посади хлібні
(Гроші ж партії потрібні).
Митар Калита під стать.
Навіть воза не пускав,
Заки фірман гріш не дав.
Петі ж гроші не смердять...

Путо старий кагебіста,
Защемив причинне місце
Симоняці, от біда.
Петя й так слабу мав пушку,
Заживав "хішпанську мушку",
В нього ж баба молода.

Петя встрашивсь не на жарт.
Он, Янук, який мав фарт,
Де ж тепер його "маліна"?
З Путо кепсько жартувати,
Причандаля може втяти.
Ліпше здати Україну.

"О, мой Путо, ты - владыка!
И страна твоя - велика!
Ты жених, что просто - ах!
Присылай сепаратистов,
Дам своих я коммунистов,
Деву свяжем по-руках".

Ось такі-то патріоти.
Хлопці, бийте ту сволоту.
Сили й духу дай вам Боже!
Проти ночі Маковія,
Святіть ножі сталевії.
Дух Сірка вам допоможе.



Оксана Максимишин-Корабель
28 березня 2014р.

No comments:

Post a Comment