Запах Війни

Сьогодні вночі мені наснились вони -
Троє солдат, що повернулись з війни
Я їх не знала, та рідні такі,
Мужні і світлі, і ледь сивини.

Їх зустрічали, раділи, співали,
Слава Героям їм радо кричали.
Вони мовчки йшли через натовп людей,
І ледь посміхались крізь зморшки очей.

Я підбігаю до них, серце б'ється:
Щось мушу, щось мушу сказати!
Та слів як навмисне бракує,
Я іх тільки змогла обійняти…

А обійнявши їх, раптом відчула
Той запах, що звідти принесли вони:
Запах, раніше мені невідомий -
Запах людей, що були на війні.

Це запах землі і окопів,
Туману, поранень і куль опівночі.
Це темряви запах і вітру в обличчя.
І снів про улюблені мамині очі…

Хоч би пошепки, хоч би слово подяки
Я мала, я мала тим хлопцям сказати.
Та так і застигла з тим запахом в серці…
Він мене змусив незграбно мовчати…

Пішли наші хлопці, лишилась і я.
Пройшов якийсь час. Ось я, кудись йду.
Дивлюсь - стоїть натовп, священик, молитва…
І серце шепоче: чекай на біду.

Поближче до натовпу я підійшла.
Дивлюсь - молебень, і люди всі плачуть.
Священик молитву читає крізь сльози,
В повітрі лунає навкруг: плине кача.

Хоронять солдатів, серед них і вони -
Хлопці, що пахнуть людьми на війні.
Я торопію, від повітря тремчу,
Тремтить моє серце, я знову мовчу.

Там був мікрофон, люди щось кажуть:
Земля буде пухом. Я плачу.
Останній їх путь, ми їх проводжаєм.
Я мовчки стою. Навколо - качі.

Раптом чийсь голос сказав в мікрофон:
Читайте вірші! Вони їх почують!
Біжу у кімнату свій зошит беру,
Шукаю вірша, панікую.

Вони, ці вірші, коли я їх писала,
Здавалися сильними, так мама казала.
Здавалися сильними, коли друзі читали,
А зараз - ніщо. Якби ж то я знала…

Якби ж то я знала, то я б не мовчала,
Я хоч би щось моїм хлопцям сказала.
А зараз рядочки віршів поплили, як качі пливуть.
Якби ж то я знала.

Прокинулась я, подушка вся мокра.
В кімнаті залишився запах війни.
Цінуйте, пишіть їм, кажіть що завгодно,
Що-небудь кажіть доки хлопці живі!

Тільки будьте живі…

Ольга Філіпова 16.10.2014